Досьє: Домбровський Олександр Георгійович

Олександр Домбровський — головний комсомолець країни і відомий скандальний екс-губернатор Вінниці. Сьогодні — головний соратник Петра Порошенка. На Домбровського регулярно «виливають» тони компроматів, масово критикують на загальнодержавному рівні, але він непохитний у своєму статусі. Ця історія про те, як можновладець за 5 років губернаторського стажу розбагатів до статку, що оцінюється в $180 млн. Як губернатор […]

Олександр Домбровський — головний комсомолець країни і відомий скандальний екс-губернатор Вінниці. Сьогодні — головний соратник Петра Порошенка. На Домбровського регулярно «виливають» тони компроматів, масово критикують на загальнодержавному рівні, але він непохитний у своєму статусі.

Ця історія про те, як можновладець за 5 років губернаторського стажу розбагатів до статку, що оцінюється в $180 млн. Як губернатор грабував свою ж область, а тепер перейшов на всю Україну.

«Вінниця кримінальна» розповідає, хто такий Олександр Домбровський і чому йому все сходить з рук.

З вченого в бізнесмени

Домбровський Олександр Георгійович народився 7 липня 1962 року в невеликому містечку Калинівка Вінницької області. Дитинство майбутнього політика пройшло в простій робітничій сім’ї: батько — інженер-будівельник, мати — працівник бібліотеки. Домбровські жили за містом в невеликому будинку, вели город і господарство. Грошей в сім’ї катастрофічно не вистачало. За спогадами самого Олександра Георгійовича, після смерті матері він знайшов її записну книжку, де кожна зарплата була розписана до копійок.

У 1979 році Саша Домбровський закінчив Калинівську середню школу №3 та вступив до Вінницького політехнічного інституту. Він з дитинства мріяв будувати космічні кораблі, тому вибрав перспективний факультет автоматики і телемеханіки. Під час навчання студент підробляв, займаючись науковими розробками для підприємств оборонного комплексу. За місяць вдавалося заробити близько 50-ти рублів. До речі, на другому курсі Олександр Георгійович одружився. Збираючи кошти кілька місяців, він купив молодій дружині золоті сережки в якості весільного подарунка.

Олександр Домбровський закінчив спеціальність «Технічна кібернетика і автоматизовані системи» з червоним дипломом. Відзначимо, що успішним навчанням він зобов’язаний своїй матері, яка виростила його двох дітей. Юному батькові не довелося брати академічних відпусток, щоб допомагати молодій дружині. На згадку про маму, яка раптово померла від раку шлунку, люблячий син впровадив нагороду «диплом кращого працівника культури». Щорічно вінницькі бібліотекарі отримують певну суму з власних коштів Домбровського.

Після Політеху, очікувано, з космічними кораблями не склалося: де космос, а де Вінниця. Гідною альтернативою стала комсомольська робота: з 1986 року він — секретар комітету комсомолу при ВПІ. По партійній лінії дослужився до посади першого секретаря Вінницького міськкому ЛКСМУ. Це крісло Олександру Георгійовичу дісталося від попередника — Анатолія Матвієнка, екс-секретаря Вінницького міськкому ЛКСМУ.

Олександр Домбровський (у центрі) та Анатолій Матвієнко (праворуч)

На цій прибутковій посаді партієць познайомився з визнаними метрами партії, а в майбутньому — корупції: Сергієм Татусяком, Ігорем Калєтніком, Григорієм Заболотним.

Олександр Домбровський, Петро Порошенко, Григорій Заболотний

У 1990 році Олександр Домбровський вирішує пов’язати своє життя з науковою діяльністю. Він закінчує аспірантуру і починає працювати науковим співробітником в рідній альма-матер — Вінницькому політесі. Ця робота не приносила особливого доходу. Тоді Олександр Георгійович взяв під своє «крило» відділ зовнішньоекономічних досліджень Вінницького міського центру НТТМ, ставши директором зовнішньоторговельної фірми «Центр». До речі, НТТМ свого часу було створено на комсомольські гроші. «Центр» зайнявся торговими (в той час — спекулятивними) операціями. Під контролем свого керівника структура вивозила метал, а собі «гребла» ширвжиток. При цьому товар обмінювали за вигідним «комсомольським» курсом.

Ще тоді Домбровський готувався захищати дисертацію, але часи різко змінилися — країні стає не до науки. На зорі розпаду СРСР Олександр Георгійович йде в бізнес.

У 1991 році, заклавши квартиру, і додавши гроші до непоганого «стартового капіталу», він створив свою першу компанію — Вінницький регіональний бізнес-центр. Вона зайнялася продажем комп’ютерів, розробкою програмного забезпечення і софту. Це була перша IT-компанія в історії незалежної України. Високоінтелектуальний бізнес поступово почав приносити свої плоди. Домбровський розширив сферу діяльності, відкривши копіювальний центр, де продавалися канцтовари — авторучки і папір для ксерокса. До речі, на початку в магазині працювала дружина підприємця. Вона особисто робила ксерокопії документів відвідувачам. Через 4 роки Олександр Георгійович переоформив Вінницький регіональний бізнес-центр в АТ, залишивши за собою крісло президента.

У 1995 році Домбровського запросили очолити Західний підрозділ «Філії N2» легендарного ВО «Південний машинобудівний завод ім. Макарова». Олександр Домбровський охоче взявся за справу. І відразу ж вступив до лав щойно створеної Народно-демократичної партії, головою якої став вищезгаданий Анатолій Матвієнко. Всіх здивувало, що колишні комсомольці вдарилися в націонал-патріотизм, але така активність зіграла на руку. Про успішного бізнесмена, який відновлює вмираюче підприємство міста і підтримує молоду партію, заговорили. До того ж, Домбровський створив собі відмінну позицію в місцевому суспільстві і увійшов в елітну тусовку «вінницьких». Наступним етапом стала велика політика.

У тихому вирі вінницької політики

У верхах влади на Домбровського вже чекав надійний покровитель — Анатолій Матвієнко, в.о. голови Вінницької обласної державної адміністрації. Матвієнко тільки повернувся з Києва. На посаду його призначив сам Леонід Кучма, щоб той розібрався з мафією в Вінниці і «підігнав» виборців на майбутні президентські вибори. Матвієнко не міг впоратися сам, йому потрібна була людина, яка стала би його правою рукою і працювала на благо президента Кучми. Вибір припав на Олександра Григоровича. Завдяки протекції, Домбровський в 1998 році обирається депутатом Вінницької міської ради. Там він очолює постійну комісію з питань промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку. Олександр Григорович стабільно виконує свою роботу: заганяє вінничан в партію НДП. Завдяки його активності НДП на виборах в 1998 році «видала» 12,6%, при тому, що по Україні партія отримала всього лише 5,01%.

На той момент Матвієнко, за завданням Леоніда Кучми, координував спиртову мафію. Це зараз Вінницька область славиться цукровими заводами і відомою кондитерською фабрикою, але мало хто пам’ятає, що в 90-х роках вона була Меккою з виробництва і нелегального продажу спирту. Матвієнко спілкувався як з самими виробниками спирту, так і з його покупцями. «Відкати» від угод направляли в «общак» на прийдешні вибори Президента. Домбровський після свого призначення почав роботу в цьому напрямку.

Невдовзі Олександр Григорович став «своїм» у вінницькій еліті. На противагу йому виступив мер Вінниці Дмитро Дворкіс. Він хотів «перетягнути» спиртову мафію до себе.

Дмитро Дворкіс

Домбровський та його впливові друзі змовилися проти Дворкіса, якого, до речі, підтримував Київ в особі прем’єра-корупціонера Павла Лазаренка. Олександр Григорович, щоб показати свою значимість, очолив змову. Протистояння досягло апогею в 1999 році: Лазаренко заарештували, а на Дворкіса невідомі скоїли замах. Він дивом залишився живим (його врятувала Зірка Давида, яку він носив на шиї), а ось його водія вбили. За даними «Вінниці кримінальної», стріляв чоловік з банди самого Вови Морди (Володимира Дідуха, львівського кримінального авторитета та спонсора обох Революцій). Але доказів так і не знайшли.

Під час цього конфлікту спливло одне прізвище – Порошенко. Молодий бізнесмен Петро Порошенко, який вже встиг обзавестися мандатом і увійти до свити Леоніда Кучми, був в натягнутих відносинах з Дмитром Дворкісом. Збіг?.. Через кілька років Дідух стане помічником депутата Порошенко.

Крім того, Дворкіс переметнувся до фракції СДПУ – до ворога Петра Олексійовича –  Віктора Медведчука.

Якщо ми вже згадали про п’ятого президента, то варто розповісти, чим викликаний інтерес родини Порошенків до Вінниці в ті роки. Справа в тому, що вінницький спирт вироблявся не тільки з цукру, а й з такої сировини, як цукрова меляса (побічний продукт цукрового виробництва — вторинна сировина). Її використання значно знижувало собівартість алкогольних напоїв. Контролюючи цукрові заводи, можна було сколотити собі капітал. Тому Олексій Порошенко, батько п’ятого президента, попросив сина допомогти вінницької еліті, яка «віджимала» спиртової бізнес. Дворкіс відійшов від справ, мафія підкорилася новим ватажкам, а у Вінниці несподівано з’явився клан. Його батьком став Олександр Домбровський.

Цей переворот дав старт стрімкому успіху: у 2002 році Домбровський без особливих зусиль стає мером міста. На виборах він обійшов свого головного опонента — Дмитра Дворкіса, який на той час вже встиг 3 місяці попрацювати губернатором з легкої подачі Медведчука. За Олександра Георгійовича проголосували понад 100 тисяч вінничан.

Земля, будівництво і мафія

Крісло мера дало колосальний поштовх кар’єрі Олександра Георгійовича як управлінця і адміністратора, крім того, воно відкрило нові блискучі горизонти. У свою чергу, Петро Порошенко отримав можливість контролювати міськраду Вінниці.

Насамперед, на новій посаді Домбровський повернув до міськвиконкому колишнього зама Дворкіса Андрія Реву, який став старанно і вірно служити вінницькому клану.

Тимофій Гірєнко

Новоспечений мер спробував себе в будівництві. Точніше, в земельному дерибані, в самий розпал «буму нерухомості». Домбровський забудував і розпродав землю величезного парку при міській психіатричній лікарні ім. Ющенко. Союзниками в настільки делікатній справі стали скандальний вінницький «будівельник», генеральний директор Концерну «Поділля» Тимофій Гіренко і президент холдингу «Київміськбуд» Володимир Поляченко.

Домбровський та Гіренко, згідно з проектом, будували житловий мікрорайон «Поділля». Офіційним ініціатором будівництва став Тимофій Гіренко, який попередньо заручився матеріальною підтримкою «Київміськбуду» і банку «Арката». Безумовно, під такий проект необхідна була земля в межах міста. Частину землі (32 га) вони отримали від «міста». Олександр Георгійович зміг цій справі посприяти: все пройшло без аукціону та конкурсу. Потім ділки взяли винайняли в оренду (а якщо точніше, то відібрали) ще 13 га парку при психлікарні.

Володимир Поляченко

Після того як на території почалося будівництво перших багатоповерхівок, землю по накатаній схемі приватизували. За законом власник будобівельних об’єктів отримує право на приватизацію ділянки. Звичайно, за вкрай малу суму. Концерн «Поділля» вільно присвоїв 45 га. Місто і лікарня втратили величезні ділянки землі. Всю аферу спонсорував Поляченко.

Місцеві ЗМІ показували вінничанам красиву картинку: Гіренко бив себе в груди і стверджував, що, реалізувавши проект житлового району, місто отримає понад 50 млн гривень інвестицій у вигляді шкіл, дитячих садків, інженерних комунікацій, доріг. Тим більше, продаючи землю на аукціоні, якась сума все одно йшла в бюджет, а при такому розвитку ситуації — все на особистий рахунок. Більш того, «благодійник Гіренко під заступництвом Олександра Домбровського забезпечував соціальну сферу, продаючи людям квартири». І, правда, концерн «Поділля» щорічно передавав на баланс міста 2% від загальних площ збудованих квартир. Інше питання — кому ці квадратні метри діставалися. Схоже, що зовсім не пенсіонерам та інвалідам.

Собівартість багатоповерхівок дорівнювала 400 доларам за квадратний метр, будівельники ж продавали квартири за ціною 1500 доларів за «квадрат». При цьому зрозуміло, що податки ролі не грали і не псували «красу фінальних цифр». Цікавий нюанс пов’язаний з цінами на квартири в «Поділлі». За інформацією забудовника, у вартість житла закладено витрати на будівництво всіх комунікацій і доріг. Тому ціна була завищена на 20%. Але згодом виявилося, що власники квартир повинні самостійно проводити комунікації.

У проекті мер залишив за собою частку в 30%, Гіренко — теж в 30%, а ось Поляченко захотів 40%.

Було підраховано, що 1 га землі в 2002 році коштував 6000 доларів за «сотку». Вкрадена земля могла принести Вінниці 28 мільйонів доларів. А це 1000 квартир для жителів міста за цінами того часу. Але Олександр Домбровський присвоїв землю для свого бізнес-проекту.

У цій ситуації ще пощастило Тимофію Гіренко: проект перетворив його з власника старого «Будтрест» у головного забудовника Вінниці. Тепер Олександру Георгійовичу не потрібно було світити своє ім’я – за нього все робив Гіренко. Домбровський просто пожинав плоди: де брав квартирами, де – частками в житлових комплексах і торгових центрах. Досить швидко він перетворився в одного з найбагатших людей Вінниці.

Прибутковий будівельний бізнес став великим захопленням новоспеченого мера. Несподівано Домбровський вирішив побудувати для вінницьких військовослужбовців будинок. Здавалося б, блага ідея. Для реалізації проекту він залучив свого вірного друга і компаньйона Тимофія Гіренко. З часткою «50 на 50» ділки дали старт новобудові. Безумовно, на Олександра Георгійовича офіційно нічого не записали. Тільки побудували там не житловий будинок, а торговий центр «Анастасія». Назву комплексу дав Гіренко – на честь своєї онуки Насті. Причому це «розбіжності» жодного разу не привернули увагу місцевої влади. Документацію сховали під сімома замками. Та й так всі у Вінниці знали, кому належить ТЦ.

На місці ТЦ “Анастасія” мав стояти будинок для військових

Центр «Анастасія» — це 5 поверхів, 5 тисяч квадратних метрів торгових площ і 1.5 тисячі квадратних метрів розважального простору. Порахуємо вартість оренди на той час: 15 доларів за 1 «квадрат» для магазинів і 10 доларів за 1 «квадрат» розважальної зони = 100 тисяч доларів на місяць.

Далі Олександр Домбровський розпочав реконструкцію комунального ринку «Вишенька». Традиційно, його партнером став Тимофій Гіренко. Щоправда, на цей раз він отримав частку лише в 10%. Олександр Георгійович виділив гроші на ремонт торгових площ і провернув геніальну схему. Відзначимо, що кошти були виділені інкогніто, від «спонсора». Цей «дядько» став одноосібним власником проекту. Міська влада закрила очі. Після реконструкції орендувати кіоск на ринку «Вишенька» можна було за одною єдиною адресою — Пушкіна, 10. Цікаво, що за цією адресою знаходився передвиборний штаб Домбровського, його офіс і клуб розведення коропів (улюблене захоплення мера).

Знову підрахуємо прибутки Домбровського: ринок «Вишенька» — це 4.2 тисячі квадратних метрів торгових площ; у 2003 році оренда 1 метри коштувала 10 доларів; разом – 42 тисячі доларів на місяць.

В цей час Домбровський не забував про власну освіту. У 2003 році Олександр Георгійович закінчив Інститут міжнародних відносин КНУ за спеціальністю «Міжнародні валютно-кредитні відносини». А через рік захистив дисертацію в Інституті світової економіки і міжнародних відносин при НАН України і отримав ступінь кандидата економічних наук.

Слава не змусила себе довго чекати. Уже через рік Олександр Домбровський став переможцем конкурсу «Людина року» в номінації «Міський голова року».

“Треба вміти крутитися”

У 2004 році розпочалися президентські вибори. І тут потрібно віддати належне Олександру Георгійовичу за його вміння пристосовуватися. На момент виборів він перебував у Народно-демократичної партії і підтримував в першому турі прем’єра Віктора Януковича. Ходили чутки, що він збирався очолити виборчий штаб Януковича, але посада не дозволила. Мер Вінниці відкрито говорив, що тільки Віктор Федорович принесе країні стабільність. При цьому він підтримував досить дружні взаємини з «Нашою Україною», точніше з «Солідарністю» (команда вінницьких бізнесменів на чолі з Петром Порошенком). Коли стало зрозуміло, що в перегонах є лідером опозиційний кандидат Віктор Ющенко, Домбровський кардинально змінив свої орієнтири. У другому турі він відкрито виступив проти чинної влади і підтримав Віктора Андрійовича. І навіть увійшов до складу Комітету національного порятунку (на всеукраїнському рівні). В результаті Вінниця однією з перших визнала легітимність президента Ющенка.

Такі «різнобічні» погляди зіграли Олександру Георгійовичу в плюс: президент Ющенко 4 лютого 2005 року призначив його губернатором Вінницької області. Відзначимо, що на цю посаду претендував начальник місцевого штабу «Нашої України» Володимир Скомаровський.

Володимир Скомаровський

Але Віктор Андрійович «повірив» Домбровському, а Скомаровському віддав посаду начальника митної служби.

Проте мало хто згадає, що на той момент, коли Віктор Андрійович роздавав посади, у Вінниці назрівав земельний скандал. Головна особа — «вірний друг» Помаранчевої Революції Домбровський. Справа в тому, що тоді в місті пройшов земельний аукціон. Міська влада направо і наліво торгувала земельними ділянками з молотка. Вони розлетілися, як гарячі пиріжки, незважаючи на те, що їх вартість була відверто завищена. Коли пройшли ажіотаж і перша радість, власники придбаної землі зрозуміли — їм підсунули «кота в мішку». Вони звинуватили чиновників у навмисному приховуванні обмежень на використання ділянок.

Точніше, казус стався з двома ділянками – розміром у 6 та 5 соток, які були продані за 2 млн гривень (приблизно по 200 тис. гривень за 1 сотку). Виявилося, перша ділянка вже зайнята ринком і кафе, а друга передбачає обмеження по будівництву, про які не попередили покупців під час аукціону. В результаті один з власників відмовився платити за землю, а другий почав вести переговори з чиновниками, щоб видворити стихійних торговців.

Громадськість Вінниці розбурхала ціна, по якій продали землі. А схема виглядала просто: міськвиконком виділяв ділянки суб’єктам підприємницької діяльності в довгострокову оренду, орендар починав будівництво, а потім, в рамках закону, приватизував землю. Дивно було й те, що на земельному аукціоні продавалися десятки гектарів землі, але місто за це отримувало копійки. Куди пішли гроші? Відповідь очевидна: завдяки корупційним схемам — в кишені чиновників. Через них проходили всі угоди та дозвільні документи.

У міськраді навіть зібрали підписи за відставку міського голови, але Олександр Домбровський вміло зіскочив. На нього вже чекало крісло губернатора.

З цього моменту почався переможний п’ятирічний хід чиновника Домбровського, який, використовуючи всі ресурси, пограбував свою вотчину на 180 млн доларів.

Як пограбувати Вінниччину, не виходячи з губернаторського кабінету

Перший скандал розгорівся, як тільки Олександр Домбровський приступив до своїх обов’язків губернатора. Депутати міськради звинуватили його в тому, що він неправильно пішов з поста мера. Виявилося, Олександр Георгійович подав заяву про звільнення на ім’я секретаря міськради, а не до міськради, як це передбачав закон. Справа дійшла до суду: депутати вимагали перевиборів, але скандал успішно зам’яли, пославшись на відсутність грошей в казні.

Через кілька місяців перебування на посаді губернатора знову виникли труднощі, в результаті яких Домбровський мало не втратив посаду. Написати заяву «за власним бажанням» вінницького чиновника попросив сам екс-віце-прем’єр з регіональної політики Роман Безсмертний. Щоправда, натомість він запропонував посаду заступника міністра. Якого саме – не уточнюється. Гордий Олександр Георгійович торгуватися не став і рідну область не кинув. Цікаво інше: майже всі вінницькі депутати облради встали на захист свого губернатора. На позачерговій сесії вони звернулися з проханням до Президента не звільняти Домбровського. Далі – ще цікавіше. Більше 20-ти голів вінницьких райдержадміністрацій поїхали в Київ на Банкову, щоб переконати Романа Безсмертного. Чиновники в похмурих фарбах описали, що буде з областю, якщо Олександр Георгійович піде. Вони говорили про економічну кризу, протести… Після цього Віктор Ющенко запросив Домбровського до себе. За словами губернатора, «зустріч пройшла в теплій атмосфері». Президент прийшов до висновку, що «коней на переправі не міняють», а про інцидент швидко забули. Поза всякими сумнівами: на захист вінницького чиновника став Петро Порошенко, який тоді був одним з соратників Ющенка.

І тут виникає логічне запитання: а що ж зробив губернатор Олександр Домбровський, накликавши на себе «гнів Безсмертного»?

По-перше, він поміняв голів районних адміністрацій та їхніх заступників. У виконавчу владу він привів своїх людей (це пояснює їх «похід» на Київ). А після цього повернувся до своїх старих справ — будівництва та земельного дерибану.

Новоспечений губернатор активно підтримав масштабний проект, який почав реалізовуватися ще в 2003 році. Йдеться про елітний мікрорайон «Поділля». Домбровський, ставши губернатором, вирішив витратити 10 млн гривень на придбання квартир на «Поділлі» для «черговиків» та держслужбовців. Тільки усвідомте абсурд ситуації: місто віддало інвестору землю, а потім стало купувати у нього квартири. Погодьтеся, схоже на аферу століття.

Якщо ж говорити, про «роботу з громадянами», то на прийом до губернатора Домбровського проста людина потрапити не могла. А ось «потрібні люди» проходили легко. «Вінниці кримінальній» стала відома історія про те, що одного разу до Олександра Георгійовича прийшли люди з Сум і Києва. За кілька годин вони вийшли з дозвільними документами на земельну ділянку. Це були представники заводу «Подільський сир». Але яким було здивування, коли на 68 гектарах землі почав будівництво Концерн «Поділля». Більш того, дана земельна ділянка перебувала у власності академії наук ще з 1990 року і губернатор не мав жодного права розпоряджатися нею.

Елітний мікрорайон “Академічний”
Елітний мікрорайон “Академічний”

Завдяки цій махінації виник мікрорайон «Академічний». За свої скромні послуги чиновник отримав частку бізнесу в 50%, а інші 50% залишив своєму беззмінному партнерові Тимофію Гіренко.

Згідно з проектом, на території мали звести 288 будинків, в тому числі й котеджів. Загальна житлова площа мікрорайону складала 304.6 тисяч квадратних метрів. Орієнтовна вартість 1 «квадрату» — 1000 доларів. Загальна сума доходу — 300 мільйонів доларів.

Крім того, нам стало відомо, що Домбровський заробляв не тільки «даруванням» землі. Перебуваючи на посаді губернатора, він активно здавав в оренду своїм компаньйонам (в першу чергу, звичайно, Гіренко) кар’єри на Вінниччині. Також приваблювало чиновника сільське господарство. «Зрубав» Олександр Георгійович дуже добре, коли виділив землю під будівництво нових птахофабрик марки «Наша Ряба». За це губернатор отримав частку в 25%. Ділянки були близько розташовані до населених пунктів, що заборонено санітарною службою. Біда підкралася несподівано — пташники побудували, а ось на очисних спорудах вирішили заощадити. Тепер через це задушливий запах поширюється на кілометри навколо і, варто зауважити влада не реагує.

Одне зі звалищ курячих решток на Вінниччині

Наступний етап — у 2006 році Домбровський домігся від Кабміну, зокрема особисто від прем’єра Юлії Тимошенко, рішення про проектування та будівництво 3-смужної автомагістралі «Вінниця-Київ» протяжністю 140 км. На ці роботи протягом 3-х років планувалося виділяти з держбюджету по 500 млн. гривень щорічно. У будівництві Олександр Георгійович був зацікавлений. Ще з 90-х років він частково володів асфальтовим заводом. У 2011 році будівництво автомагістралі «Вінниця-Київ» так і не було розпочато.

Ще одне джерело прибутків Олександра Домбровського – ТРЦ «Магіцентр» (Sky Park). Колись у цій будівлі знаходилася вінницька взуттєва фабрика. Однак Олександр Георгійович і Ко вирішили, що в центрі міста буде краще зробити торговий центр. Цьому рішенню передувало масове звільнення працівників фабрики.

Домбровський взяв собі «лише» 10% в цьому проекті. Але і цього виявилося достатньо: торгові площі росли в геометричній прогресії. В результаті ТРЦ «Магіцентр» — це 5,5 тисяч квадратних метрів торгових площ, 4.8 тисячі «квадратів» офісних просторів. Підрахуємо: сьогодні вартість цього активу сягає 18 мільйонів доларів.

Тут знаходилася вінницька взуттєва фабрика

Крім всього зазначеного вище, Олександр Домбровський доклав руку також і до ліквідації одного з вітчизняних гігантів хімічної промисловості — вінницького «Хімпрому». За часів СРСР завод забезпечував добривами відразу кілька областей, але після розвалу Союзу був на межі краху. Перед вінницьким губернатором стояло завдання відновити роботу підприємства, щоб принести податки в бюджет і допомогти розвитку аграрного бізнесу в області. Для пошуку рішення знадобилося кілька років. Зрештою «Хімпром» збанкрутував і був розпроданий окремими цехами. На жаль, велика частина лотів так і не знайшла свого покупця.

Так виглядає гігант хімічної промисловості — вінницький “Хімпром”

У 2008 році під Олександром Домбровським знову захиталося крісло губернатора. Заради справедливості варто уточнити, що Олександр Георгійович сам заявив про намір подати у відставку. Але чому? Це сталося після того, як губернатор Вінниці отримав догану від Віктора Ющенка за порушення указу «Про службові відрядження в межах України голів місцевих державних адміністрацій». Простіше кажучи: Президент покарав свого підлеглого за те, що той без узгодження з главою держави поїхав з Вінницької області. Домбровський не стерпів цей «ляпас» і подав у відставку. Він заявив, що брав участь у засіданні колегії Міністерства регіонального розвитку та будівництва, членом якої він є. Перед цим він нібито звернувся до Секретаріату Президента та в усній формі погодив дане відрядження. Щоправда, губернатор не уточнив прізвище того, хто дав дозвіл. Догану Олександр Домбровський розцінив, як спробу залякати. Ініціатором цієї «акції» став голова Секретаріату Президента Віктор Балога.

На захист свого губернатора стали вірні вінницькі підлеглі. Вони навіть звернулися до Віктора Ющенка. Суть звернення зводилася приблизно до такого: «Домбровський — лідер в регіоні і на ньому тримається стабільність Вінниці». Віктор Андрійович відставку не прийняв.

За нашою інформацією, заяву про звільнення було подано в якості «красивого вчинку», адже тоді Олександр Домбровський готувався приєднатися до команди Юлії Тимошенко. Якраз в той момент старі вороги – Юлія Тимошенко і Петро Порошенко об’єдналися проти Президента Ющенка. Олександр Георгійович слідував за своїм покровителем, але зрештою залишився вірним Віктору Андрійовичу. Як зазначено в його офіційній біографії, він «послідовний прихильник Віктора Ющенка».

Олександр Домбровський — єдиний губернатор, який залишався при владі всю каденцію президента Віктора Ющенка.

6 квітня 2010 президент Віктор Янукович звільнив його з посади голови Вінницької ОДА.

Після приходу до влади Віктора Януковича і «Партії регіонів» Олександр Домбровський залишив лави «Нашої України». Восени 2010 року на вибори до обласної ради він пішов в складі партії «Єдність», яка отримала 22 з 132 мандатів (13 за списком, серед них і Олексій Іванович Порошенко — батько Петра Порошенка, і дев’ять в одномандатних округах). В обласній раді Домбровський очолив фракцію «Єдність Вінниччини». А ось отримати посаду голови не вийшло. Олександра Георгійовича обійшов регіонал Сергій Татусяк — також впливовий представник «вінницького клану», якого називали людиною Юрія Іванова. Відзначимо, що на той момент в схожій ситуації опинився і Петро Порошенко. Щоправда, майбутній «президент Майдану» буквально за кілька місяців випросив собі посаду в уряді Миколи Азарова. Після цього влада «донецьких» стала трохи прихильнішою до «вінницьких».

Після виборів до обласної ради Домбровський створив «Інститут глобальних трансформацій».

“Підкорення столиці”

Незабаром Олександр Домбровський зрозумів, що прийшов час перебиратися до Києва. На вибори до Верховної Ради 2012 року Олександра Георгійович пішов як самовисуванець. Цікавий момент: Вінницю майже навпіл ділить річка Південний Буг, і в окрузі №11, який охоплює правобережну частину, висунувся Домбровський, а в окрузі №12, на лівобережжі, — Петро Порошенко.

Екс-губернатор Вінниці переміг на своєму виборчому окрузі № 11, але з жахливими фальсифікаціями, «обігнавши» кандидата від «Батьківщини», педіатра Наталію Солейко. Екс-губернатор домігся перерахунку голосів і вирвав свій мандат за допомогою «Беркута», тітушок і куплених чиновників.

У парламенті Олександр Георгійович став позафракційним депутатом і членом Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин.

Однак мандат новоспечений депутат втратив дуже швидко. Вищий арбітражний суд 8 лютого 2013 року визнав результати виборів по округу Домбровського недостовірними і зобов’язав Центральну виборчу комісію провести повторні вибори в цих округах. Це рішення було прийнято за позовом Юрія Кармазіна.

Позов Юрія Кармазіна
Позов Юрія Кармазіна

Картка для голосувань Домбровського була анульована, а його ім’я прибрали зі списку депутатів.

Поруч з Президентом

Олександр Домбровський

Врятувала Олександра Домбровського Революція Гідності: 22 лютого 2014 року його депутатство відновили, оскільки воно було «незаконно відібране злочинним режимом». Це здавалося неймовірним, але, як то кажуть, для того Домбровський і «майданив».

Після цього Домбровський знову обирався в Раду на перевиборах (вже ніхто нічого не казав про порушення), а у вересні 2014 року новоспечений Президент Петро Порошенко призначив його своїм позаштатним радником.

Тоді у кулуарах ходили чутки, що Олександр Георгійович тримає посаду спікера, але зрештою парламент очолив Володимир Гройсман. Навесні 2016-го Домбровському пророкували посаду нового прем’єра — але і це крісло отримав Гройсман. Після цього Домбровського навіть не повернули до Вінниці на пост губернатора. Всім стало очевидно, що його політична зірка впала.

Після цього Олександр Георгійович сильно образився на Петра Порошенка: навесні 2016 року він жорстко розкритикував президента і вийшов з «Солідарності» і почав позиціонувати себе в якості опозиціонер, критикуючи і Президента, і пропрезидентську більшість.

Сьогодні Олександр Домбровський при владі. Він — перший заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу.

За інформацією «Вінниці кримінальної», чиновник товаришує з Порошенком-молодшим. Він постійно знаходився поруч з молодим політиком і давав йому поради про те, як вести себе в політиці і житті. Мета Домбровського була простою — домогтися згоди тоді ще головної людини в країні на закріплення за ним його старої «вотчини», але, як то кажуть, «не судилося».

Друзі-олігархи

Олександр Домбровський і Юрій Косюк

У 2012 році Домбровський очолював енергоефективні проекти у холдингу “Миронівський хлібопродукт” Юрія Косюка. А на дніпропетровській фабриці МХП — на базі фірми “Оріль-лідер” — під керівництвом Домбровського встановлювали біогазову станцію, яка працює на відходах. Станція почала працювати на повну потужність у 2015 році. Згідно постанови НКРЕКП, 1–2 черги біогазової енергетичної станції також працюють на “зеленому” тарифі.

При цьому донька Домбровського лише за 2018 рік задекларувала понад 4 млн грн заробітної плати від МХП (компанії олігарха Косюка), а за 2016-2018 роки – майже 10 мільйонів.

Варто зазначити, що Домбровський, коли був головою паливно-енергетичного комітету парламенту також виступав проти зниження “зеленого” тарифу для об’єктів, що стартували у 2019 році. Натомість він екстрено вніс ініційовану міністром енергетики Ігорем Насаликом поправку про те, щоб обмежити можливість заробітку на “зеленому” тарифі власникам домашніх сонячних станцій. Під час розгляду документу цю правку було відхилено, проте нардеп напередодні голосування за законопроект №8449-д знову виніс її на розгляд, і парламент усе ж її затвердив.

Крім того, згідно із даним законом, співавтором якого став сам Домбровський, нинішня система підтримки суб’єктів господарювання “зеленими” тарифами буде діяти до 2030 року.

Додавайтеся до Facebook та Telegram: