Майже 120 тис. українців постраждало від трудового рабства у період з 2014-го по 2020-й рр. Такі дані наводить Міжнародна організація з міграції. За інформацією цієї ж інституції, з 1991-го року кількість жертв з України перевищує 260 тис. осіб.

Це лише офіційні відомості. Як зазначають активісти, реальні цифри фантастично перевищують зафіксовану статистику. Створити реалістичні підрахунки МОМ заважає нелегальна трудова міграція. Безправні кочівники-роботяги дуже рідко скаржаться на факти експлуатування. Але навіть з такими не досить об’єктивними підрахунками Україна потрапила до перших лав у рейтингу країн, найбільш уражених работоргівлею.

Сьогодні продаж людей є одним з найприбутковіших у світі, поступаючись лише обігу зброї та наркотиків.

За останні 2 десятиліття значно змінилися тенденції цієї сфери. Якщо у 90-х торгували переважно українськими жінками та дітьми, то тепер основну кількість проданих рабів складають наші чоловіки. Це свідчить про витіснення сексуального рабства трудовим. В епоху економічної кризи безкоштовні робочі руки стали більш актуальними. Експерти переймаються, що коронавірусне вбивство світової економіки створить сприятливі умови для розповсюдження трудової работоргівлі.

Слід зазначити, що статистика жертв рабовласництва значно відрізняється у різних регіонах України. Найчастіше від такого злочину страждають мешканці Харківської області. Друге місце в похмурому антирейтингу дісталося Вінниччині. Трійку сумних лідерів замикає Одеська область.

Тож, як виглядає торгівля людьми у ХХІ сторіччі? Як працівник стає рабом? Де найчастіше експлуатують людей? Як не стати жертвою рабовласників?

 

Будь-яке бажання за 50 баксів

Марина — художник-оформлювач. В Україні багато заробити за фахом вона не змогла, але забезпечувати дитину мусила. І без того скрутну ситуацію погіршила хвороба її мами. Чим більше проблем — тим більше сварок з чоловіком. Він ніяк не підтримував Марину, ще й став часто прикладатися до пляшки. Тож, з ним довелось розлучитися.

Позбутися злиднів Марині пообіцяло оголошення в газеті. У повідомленні пропонувалася робота швачки в Росії. Йшлося про дуже високу зарплатню.

Співбесіду провела приємна жінка. Вона ж поїхала з Мариною та іншими найманками до Москви. Марина помітила, що всі її майбутні колежанки привабливі, як на підбір.

Дівчат привезли до маєтку, в якому мешкав роботодавець. До них вийшов чоловік з охороною, який навіть не привітався та почав говорити у грубій формі. Одна зі швачок стала благати відпустити її. Тоді двоє охоронців взяли дівчину за волосся та відтягли в іншу кімнату. Інші чули, як її б’ють та ґвалтують двоє чоловіків. Через деякий час дівчину привели назад. Вона була вся в крові. Всі без пояснень зрозуміли, чим тут доведеться займатися.

У майбутніх забрали документи та особисті речі. Їх поселили у підвалі, де вже мешкало кілька дівчат. Замість ліжок їм видали брудні матраци. Секс-рабинь практично не годували. Попри те, що вони надавали інтимні послуги, митися дівчатам було ніде. На прохання дати води, щоб привести тіло до ладу, охоронці обливали рабинь крижаною водою чи окропом.

Стан проституток мало хвилював сутенерів і їхніх клієнтів. З цими дівчатами користувач міг робити все, що йому заманеться, всього за 50 дол. Відвідувачами цього притону були здебільшого наркомани. Вимоги до сексу у них були аж надто екзотичні.

Кожен клієнт навмисно завдавав каліцтва секс-рабині. Часто дівчині на голову надягали пакет, щоб вона задихалася під час статевого акту. Дівчат різали, обпікали та гасили об них цигарки.

Незважаючи на такі травми, дівчатам доводилося працювати фактично цілодобово, без вихідних. За їхнє життя ніхто не переймався, бо сутенер скуповував рабинь по 500 дол. за кожну.

Одного разу Марина натрапила на особливого клієнта. Дівчину злякали його очі. В них застигла нелюдська лють. Чоловік приставив до горлянки Марини ножа. Вона почала кричати. Тоді обурений клієнт став її бити з особливою жорстокістю. Але й цього йому було замало. Він підняв нещасну дівчину та викинув її з вікна.

На щастя Марини, приміщення знаходилось на першому поверсі. Дівчина відчула, як хруснув її хребет, коли вона впала на землю. Втім, страшний інцидент аж ніяк не збентежив охоронців проститутки. Вони взялися добивати її.

Сутенер вирішив, що рабиня більше не зможе працювати. Тож, коли Марина дещо оговталась, їй віддали документи та залишили трохи грошей на дорогу. Дівчина добиралася додому на попутках. Марина, як й інші люди, що стали рабами в Росії, не зверталася до поліції. За словами тамтешніх активістів, трудове рабство є дуже поширеним у РФ, проте поліція не порушує справи за такими фактами. Є деякі випадки, які свідчать про змову між експлуататорами та російськими правоохоронцями.

 

Жебраки за наймом

Європа приваблює нас своєю культурністю та економічною розвиненістю. Красиві та чисті вулиці, ввічливі громадяни, зручна інфраструктура і високі зарплати — заманливі фактори для багатьох українців. Але все це не гарантує повну безпеку для іноземців, особливо якщо ті приїжджають на роботу нелегально.

Жінкам старше 40-ка років вкрай важко знайти роботу в Україні. Місцевих працедавців більше цікавить недосвідченість робітника, яка дозволяє ним маніпулювати. Проте саме зрілим жінкам Європа та Ізраїль пропонують роботу нянь і доглядальниць. Жінка, яку ми назвемо у статті Наталію, зраділа можливості поїхати в Італію на гарну роботу. До того ж їй дозволили взяти з собою обох своїх дітей.

В аеропорті жінку зустрів працедавець. Прямо там він забрав у неї всі документи, буцімто для офіційного працевлаштування.

Вже вранці Наталя та її діти мали йти на роботу. Як виявилося, працювати треба на площі жебраками. Всі гроші, які вони збирали за день, доводилось віддавати своєму власнику. За найменший непослух господар бив жінку та її дітей.

Так тривав один місяць, поки вимушена рабиня не знайшла слушний момент для втечі разом з дітьми.

 

Вбивчі ягідки

Вони нічого не заробили та дивом втекли з Польщі. Кілька студентів вирушили до країни-сусідки, щоб гарненько підзаробити влітку. Робота обіцяла бути не важкою. Все що треба — збирати ягоди. Підлітки не знали, що результатом такої праці може стати навіть смерть.

Як пригадують ошукані заробітчани, через кілька днів роботи вони ледь повернулися до своїх нічліжок. Зазвичай енергійні студенти ледве ворушилися. Вранці одна з дівчат просто не змогла встати з ліжка. Але рабовласник зміг збадьорити її. Він накричав на дівчину, пояснивши, що вона приїхала сюди не для того, щоб відлежуватися. У важкому стані вона все одно пішла збирати ягоди.

Як зазначають експерти, дуже часто ягоди обробляють пестицидами. Таким не нехтують навіть у європейській Польщі. Частий контакт з ними без засобів особистого захисту може викликати суттєве погіршення стану здоров’я. Розвиваються дуже різні наслідки: від алергії до хвороб легень і навіть раку.

 

Фатальна зустріч

Якось з Ольгою зв’язалася її колишня однокласниця, яка працювала за кордоном. Вже в котрий раз вона пропонувала роботу. Ольга відмовлялась, але нарешті погодилась, адже мріяла забезпечити своїм дітям гарну освіту.

Те, що вона побачила, було зовсім не тим, про що говорила подруга. Жінку завели у квартиру на третьому поверсі. Там знаходилось дуже багато дівчат. Серед них була й змарніла приятелька. Ольга не одразу її впізнала. Жінка зрозуміла, що потрапила у секс-рабство. Знайома запросила Ольгу, бо дуже захворіла та отримала шанс повернутися додому. Проте, є одна умова: вона мусила знайти когось на своє місце. Власне, тому вона й подзвонила Ользі.

Шокована жінка дуже не хотіла ставати секс-рабинею. Коли вона залишилася одна в кімнаті, не роздумуючи вистрибнула з вікна. Впавши на землю, Ольга змогла встати та побігти у поліцію. Від адреналіну жінка не відчула, що зламала собі ключицю.

Скоро поліцейські накрили бордель і звільнили усіх рабинь. Ольга, пройшовши лікування та реабілітацію, повернулася додому.

 

Заборонена доставка

Андрій знайшов оголошення про роботу кур’єра за кордоном і вирішив випробувати своє щастя. На Андрієве нещастя, він отримав цю роботу. На місці виявилося, що розвозити він має пакунки з наркотиками. Хлопець захотів відмовитися, але не зміг. Рабовласник вислав Андрію фотознімок його батьків. Хлопцю пригрозили, що в разі невиконання роботи, тата з мамою він більше не побачить. Тож, Андрій став наркокур’єром.

Вже за кілька днів його схопила поліція. Хлопець пішов під суд. Йому призначили 24 роки позбавлення волі.

Дуже часто роботу кур’єра для іноземців пропонує Росія. У багатьох випадках наркокур’єрство триває недовго, аж до першого поліцейського. Проте, названого злочинця замикають не в СІЗО, а в підвалі. Там його змушують займатися вербуванням своїх знайомих у наркокур’єрство. У разі незгоди людині ламають кістки. Втекти з такого ув’язнення вкрай важко, хоча декому вдається.

 

Рабство на видаленні

Щоб стати рабом, не обов’язково їхати на чужину, чи взагалі кудись їхати. Інтернет дарує великі можливості, у тому числі рабовласникам…

Старшокласниця Анна познайомилась з хлопцем через Інтернет. Її знайомий виявився студентом, який навчається у Британії. Він дуже доброзичливо та ніжно спілкувався з Анею. Порозуміння та підтримка підкорили дівоче серце. Скоро у знайомих розгорівся віртуальний роман. Новий прихильник вислав Ані кеди, про які вона мріяла та листівку з романтичним зізнанням. Дівчина була неймовірно щасливою, адже батьки не могли зробити таке придбання.

Минуло не так багато часу, як хлопець попросив у неї інтимні фото. Аня відмовила. Її коханий обурився та кілька днів не виходив на зв’язок. Дівчина дуже переймалася весь цей час. Ще ніхто ніколи так лагідно з нею не спілкувався. Втрачати такого прихильника їй не хотілося. Тож, школярка зробила кілька знімків і відправила їх парубку.

Той через кілька днів попросив ще. Аня вирішила, що з нього вистачить полунички. Тоді хлопець заявив: якщо вона не надішле нові фотографії, він розішле ці всім її однокласникам.

Дівчина не знала, що робити. Весь час вона ходила сама не своя. Це помітила її класна керівничка та попросила Аню залишитися після уроків. Нещасна дитина все їй розказала, не приховуючи сліз. Як виявилося, така історія була вже не першою в цій школі.

Вчителька знайшла, як пояснити все батькам Ані. Вони звернулися до кіберполіції.

Викрити злочинця вдалося дуже просто. Залицяльником Ані виявився 40-річний чоловік. Підступним чином і подальшим шантажем він змушував неповнолітніх дівчат робити інтимні фото. Цей контент він продавав через порносайти.

 

Рабство по-українськи

Рабами стають не лише іммігранти, але й місцеві мешканці. Бути поневоленим на батьківщині шансів не менше.

Мешканка Вінниччини, на ім’я Анна працювала продавчинею. Втім її заробітки не давали можливості забезпечити 3-річного сина. Колишній чоловік ніяк не допомагав малечі. Тож Анна лишила дитину на бабусю та поїхала в Одесу.

Там, на вокзалі їй трапився чоловік, який запропонував роботу. Він розповів, що шукає працівників на ферму. Житло та харчування роботодавець забезпечує. Зарплатня дуже приваблива — 5 тис. грн на день! Чоловік зазначив, що сам збирав врожаї на тій фермі та лишився дуже задоволеним.

Анна не довго думаючи погодилась. Але реальність значно відрізнялася від розповіді незнайомця.

Жінку та кількох інших людей відвезли на поле. Жити довелося в бараках. В одній кімнаті тіснилося по 15-20 чоловіків і жінок.

«Господарі «для збереження» забрали у мене телефон і паспорт. У приміщенні повзали таргани, щури. Туалет і душ — у дворі. Милися рідко — вода лилася крижана. У багатьох співмешканців завелися воші», — згадує Анна.

Проблеми виявилися і з харчуванням.

«Працювали з п’ятої ранку до дев’ятої вечора. Обідня перерва тривала 10 хвилин. Привозили баланду, потім в ці ж жирні банки наливали чай. Столових приборів не видавали, їли брудними руками. Води в поле не давали», — розказує поневолена вінничанка.

Якщо робітник травмувався, охоронці жорстоко його карали. Анна згадує:

«При мені хлопець в полі поранив руку. Пішла кров, він відчув себе погано. Наглядачі його роздягнули до спідньої білизни, побили, а потім змусили з’їсти цибулину».

Жінка планувала попрацювати один тиждень, щоб заробити на дорогу додому. Проте відпускати її ніхто не збирався. Втекти з рабства було неможливо. Поле охороняли агресивні чоловіки із залізними палицями та не менш агресивними вівчарками. Тих, хто намагався втекти, наздоганяли та жорстоко били. Після роботи охоронці дозволяли собі обирати жінку для розваг. Анна була з тих, кого ґвалтували.

За свою роботу жоден поневолений не отримував гроші.

Правоохоронцям вдалося накрити плантацію. Поліціянти схопили вербувальників на вокзалі, коли ті усаджували майбутніх рабів у свій автобус. Злочинці швидко здали своїх босів. Рабовласниками виявилася подружня пара.

Такий випадок не поодинокий на Півдні України. Проте, подібні історії трапляються у всіх регіонах. Вінниччина не стала виключенням.

Не так давно, улітку 2020-го року, поліцейські накрили пилораму, на якій працювало 7 рабів. Всі вони утримувалися примусово, з використанням психологічного та фізичного тиску. Їхні документи забрали власники бізнесу. Жодної винагороди за працю люди не отримували. Втекти раби не могли, адже підприємство розміщувалося на закритій території зі суворою охороною.

У цьому випадку рабовласниками також виявилася подружня пара. Безкоштовних працівників їм підбирали 2 вербувальники.

У 2016-му році була викрита рабовласницька плантація у Немирівському районі. Там безкоштовно працювало 103 людини з різних областей України. Всі вони були безхатьками. Вербувальники пообіцяли майбутнім рабам платню не менше 3 тис. грн на місяць. В замін вимагалося збирати яблука у господарському садку. В результаті працівникам доводилося абсолютно безкоштовно гнути спини з-під палиці.

Всім рабовласникам з цих історій загрожує позбавлення волі строком до 15-ти років.

 

Великий розпродаж співвітчизників

Жебракування — прибуткова справа, особливо якщо нею займаються діти. Тож не дивно, що крадіжки дітей — не рідкісна справа. Втім, нащо дітей красти, якщо їх можна купити, чи принаймні орендувати!

З крадіжками все просто, але ризиковано. Чимало батьків не стежить за своєю малечею, особливо в магазинах. Дитині можна багато разів повторювати про заборону спілкування з незнайомцями, але це не гарантує безпеку. Як правило, малих заманюють гарненькими тваринками, різноманітними цукерками та яскравими іграшками.

Для рабства підходять діти старше 5-ти років. Щоб дитина слухняно виконувала всі вказівки, її саджають на алкоголь чи наркотики.

Взяти малюка в оренду цілком реально. Деякі батьки з низьким соціальним статусом не нехтують і таким заробітком. В середньому добова вартість оренди немовляти складає 2500 грн. Беруть такий живий реквізит для більш ефективного жебрацтва. Нещасна жінка з дитиною на руках отримає набагато більшу милостиню за день. Проте, жебраку дістанеться лише невеличкий відсоток від заробленого. Майже все забирають його власники.

Часто до жебрацтва змушують самотніх людей з інвалідністю. Проте, людей такої категорії нерідко просто продають. Відомий випадок, який стався у Мукачеві. Там родичі продали 39-річну жінку з інвалідністю і її 3-річну дитину. За такий товар вони отримали 2500 дол.

Втім, не лише для жебрацтва продають чи здають неповнолітніх в оренду.

У Мелітополі директор сирітського будинку позичив чотирьох хлопчиків. Діти мусили працювати на будівництві приватної садиби. За такий товар директор закладу отримав 1 тис. грн.

На Хмельниччині матір продала свою 15-річну доньку за 20 тис. грн. Жінка знала, що її дитина потрапить у сексуальне рабство. Більш підприємницький підхід продемонструвала дама зі Львову. Вона навмисно старалась продати свою дочку за кордон. 17-річну дівчину вона віддавала в проститутки. Жінка пояснила, що за кордоном за неповнолітню більше платять. За товар матуся отримала 2500 дол. Поліцейські спіймали зловмисницю в аеропорту.

Торгівля людьми стала набагато простішою на окупованих територіях. Там людей просто хапають на вулиці та саджають у машину. Отриманого раба відправляють працювати у великі міста України чи за кордон.

Найчастіше українських рабів постачають до Росії, Польщі, Чехії, Туреччини та ОАЕ. Не менш популярними напрямками є Швеція та Німеччина.

 

Робота за кордоном: як не потрапити у рабство?

Потенційний раб проходить через вербувальника. Як правило, це людина з приємною зовнішністю та доброзичливою посмішкою. Ніяких підозр така персона не викликає.

Вербувальники знаходять жертв через сайти пошуку роботи, розміщують оголошення на вокзалах чи самі ходять по вокзалах, пропонуючи роботу розчарованим гостям міста.

Нерідко такі фахівці ненароком починають розмову, стоячи у великій черзі. Між іншим, вони завзято розповідають про власний досвід чудового працевлаштування за кордоном.

Більш сучасні спеціалісти чіпляють майбутніх рабів в нічних клубах і через сайти знайомств.

Проте є тонші та сильніші методи. Вербувальник вступає в романтичні стосунки з жертвою. Найчастіше вона потім потрапляє до сексуального рабства.

Нещодавно з’явився більш легкий та швидкий спосіб. Якісь гостинні люди вишукують на вокзалах приїжджих. Вони пропонують випити власне за приїзд. Після цього людина втрачає свідомість. Прокидається вона вже у рабстві.

Але є й інші методи, більш цивілізовані, на перший погляд.

Вербувальник орендує солідний офіс з іноземними прапорцями та створює компанію-одноденку. Вербувальник видає себе за рекрутера. Втім, за його послуги доведеться сплатити якнайменше 500 дол. Деякі, щоб підвищити довіру, пропонують передплату з доплатою після першої зарплатні. У кращому випадку жертва не отримає ніякої роботи. Але зазвичай вона потрапляє в рабство. Як правило, рабовласник за кордоном забирає документи. Натомість він видає паспорт іншої людини. У більшості випадків, це ID громадянина Литви. Європейський паспорт потрібен для відкриття банківського рахунку. Але доступ до нього раб не отримає. Нерідко поневоленому оформлюють медичне страхування, втім воно дозволяє лише один безкоштовний візит до лікаря. У випадку хвороби чи травмування доведеться працювати без жодної медичної допомоги.

Тож, як отримати реальну роботу за кордоном замість рабської долі?

1. Компанія, яка надає рекрутерські послуги, повинна мати відповідну ліцензію. Туристична ліцензія не дає права на рекрутерську діяльність;
2. Дозвіл на рекрутерську діяльність має охоплювати ті країни, з якими працює компанія;
3. Легальний рекрутер ніколи не вимагає платні від потенційного робітника;
4. Працевлаштування має бути виключно легальним;
5. Законодавство розвинених країн не дозволяє брати на роботу іноземців без фахової освіти;
6. Перед укладенням договору працедавець проводить віртуальну співбесіду (своєю чи англійською мовою);
7. З працедавцем завжди укладається контракт ще перед виїздом;
8. Договір має бути складено мовою працедавця та мовою працівника;
9. Працедавець не має права вимагати підписання пустого аркуша чи контракту з незаповненими полями;
10. Працедавець забезпечує квитки, проживання, харчування та медичне страхування;
11. Щоб працювати за кордоном, необхідно мати саме робочу візу.

Українські псевдорекрутери часто підсовують договір, в якому йдеться про надання платних інформаційних послуг. Це свідчить про те, що ви зв’язалися з шахраями.

В Україні захиститися від поневолення дуже складно. Як правило, офіційне працевлаштування — вельми рідкісна річ з низьким заробітком. Щоб не стати жертвою шахраїв, не ведіться на занадто привабливі пропозиції. Якщо вам пропонують дуже високу платню, яка не відповідає ринковій — скоріш за все, вас ловлять на гачок.

Щоб отримати гарантовано чисту роботу за кордоном, слід її шукати через офіційні сайти бюро працевлаштувань країни, в якій плануєте найматися.

Дуже часто експлуататорське ставлення виражається на цілком звичайній роботі в офісі. Воно проявляється у відсутності лікарняних і відпусток. Строк відпустки дуже часто не відповідає терміну, визначеному законом. Примусова участь у корпоративах, або цькування через неучасть у корпоративах — теж прояви експлуататорства. До цього ж відносяться затримки у виплаті зарплатні на кілька місяців і відсутність доплат за понаднормову роботу чи працю на вихідних.

Вимагайте на роботі людського ставлення. Не бійтеся звертатися у правоохоронні органи у випадку порушення ваших прав. Обов’язково повідомляйте у поліцію, якщо ви підозрюєте наявність експлуататорства в окремих установах.

Якщо ви їдете працювати за кордон, обов’язково запишіть контакти українського консульства в країні, куди вирушаєте. Встановіть на телефон програму для передачі геолокації рідним. Придумайте кодове питання, яке повідомить близьким про те, що ви опинилися у рабстві. Не бійтесь звертатися до іноземної поліції.

Пам’ятайте: гарна зброя проти злочинців — обізнаність і відстоювання своїх прав.

 

Юлія Мостова спеціально для “Вінниці Кримінальної”